Зустріч через роки

… «Нам так було добре вдвох, так добре… А я тоді послухав маму, що ти мені не потрібна». Ці слова він їй сказав через багато років, коли вони зустрілись. Для неї вони вже не мали ніякого значення, бо вона була заміжня і знайшла своє щастя. Він також був одружений, вже вдруге.

З моменту їхніх зустрічей минуло більше десяти років.

Коли закінчувався навчальний рік, вона збирала свої речі і відправлялась на відпочинок до своєї бабусі в село. Так з року в рік вона проводила свої літні канікули і там вона зустріла його. Коли вона з ним познайомилась їй було 15, а йому 17. Він полонив всі її думки. Вона не могла вже думати ні про що, тільки про нього. Вона чекала вечора, коли піде гуляти, щоб знову його побачити. Він був дуже привабливий і багато дівчат за ним просто мліли, вона зрозуміла, що в неї шансів немає. Вона не була моделлю і не настільки була гарною, як ті, що за ним впадали. Хай буде так, як буде, вирішила вона для себе, адже думати про нього їй ніхто не заважатиме. З дня їхнього знайомства, вона немов би з’їхала з глузду, коли думала про нього. Вона намагалась робити так, щоб з ним зустрітись, зазирнути в його гарні очі, або просто поговорити. Її старання не залишили його байдужим і за короткий час її залицянь, прояву уваги, зробили своє діло і вони почали зустрічатись.

Той короткий час, який вони провели разом, можна було назвати «дурість» з великої літери. Їхні зустрічі були незрозумілі для них двох. Вони, то зустрічались, то він йшов до інших, а вона не зважала ні на що, і шукала з ним зустрічей. В нього було щось таке, що зводило її з розуму. Вона йому вибачала, голубила і насолоджувалась тими хвилинами, що проводила з ним. Вони могли просто бути вдвох і дивитись телевізор, гуляти нічними вулицями села і спостерігати над тим як сходить сонце. Одним словом, їм було дуже, дуже добре разом…

Літо готувало здавати варту осені. Канікули добігали кінця і їй потрібно було повертатись до міста і готуватись до нового начального року. На цьому їхні зустрічі закінчились. Мабуть, продовження їхніх стосунків не мали майбутнього, бо те безумство ні до чого доброго не призвело б. Це був кінець.

Вона повернулась до звичного життя, де була тільки школа і один рік для підготовки до вступу в виш. Рік минув дуже швидко і цього літа вона не поїхала до бабусі, а готувалась і вступила до вишу. Розпочалась нова сторінка життя, де для нього не було місця, вона про нього майже не згадувала.

Проходили роки… Прийшов час і вона зустріла гарного, доброго хлопця і вийшла за нього заміж і знайшла саме головне – щастя. Її життя стало якимось новим. Вона все частіше стала задумуватись над помилками минулого, над своїми вчинками. Вона жила і насолоджувалась своїм життям.

Про нього вона взагалі забула. Він залишився десь далеко-далеко в минулому, але життя вносить свої корективи і їм судилось зустрітись, можливо для того, щоб ще раз згадати той час і зробити якісь висновки. Можливо, потрібно було зустрітись, щоб вона почула ті слова і зрозуміла, що вони для неї не несуть нічого, окрім далекого минулого, якого не повернеш.  

(Таша Єремей)    

Ти не згадуй мені більш ніколи тієї ночі,
Коли всі найлютіші слова обірвалися з твоїх вуст.
Ти звичайно забудеш мене, якщо схочеш,
Ну, а я хоч і схочу, не зможу - клянусь.

Ти видалиш мій номер у себе, викинеш з серця,
Ти при згадці про мене лиш просто зітхнеш.
Ну а я засинатиму і прокидатимусь, як вперше
Після твого вердикту: "Ти нічого не повернеш".

Моя осінь для тебе стане зовсім чужою,
І ті вірші, що пишу для тебе - уже не твої.
А мені просто лишиться любуватись твоєю красою
Й розуміти, що краса ця уже не належить мені.

(Близнюк Тетяна)

Свято Миколая

Йде Святий Миколай десь по сніжку,

Для Ганни щось несе у мішку.

Чи смішне, чи запашне.

Не забудь покликати і мене.

Будемо разом чекати,

Гарячий чай ще попивати,

А його ту сміховинку,

Вкинемо другові у торбинку.

Бо усі чекають Миколая,

Я це точно уже знаю.

Хоч я уже й старенька

Та під подушку також заглядаю.

(Олена Горпинич)

Подяку року

Усе було: і пізні морози і сніги,

Казали, що спізнилася весна.

Хтось на оранку настроював плуги,

А хтось  чекав наближення тепла.

Сонце, літо, най посушливіше літо

Нарікань то й не збагнути,

Але вродили яблука в садах і в полі жито.

Хіба можна все це забути.

То ж не треба нарікань.

На усе своя пора.

Дякуємо року всі щиро

І дорослі , й дітвора.

(Олена Горпинич)

 Вітання

Хочеться ще привітати

З Новим роком! Із Різдвом!

Хай будуть на успіхи багаті

І ці господарі, і ті, що за столом!

Хай у цю хатину, ще й не раз,

Запрошують людей повсякчас.

Хай багатіє Томашгород наш

Такими людьми, що об’єднують нас!

Нами пишаються в районі,

Новорічно різдвяні вітання нам шлють.

Дякуємо року, що проходить.

Тож «Поліське джерело» із святами тебе!

І в добру путь!

(Олена Горпинич)

Коли родилась малесенька дитина

І мама перший раз бере на руки сина,

Ще не відпочивши від родіння мук,

Шепоче радісно: «ти мій малюк,

Моя кровиночка маленька»,

І пригортає до грудей швиденько,

Щоби зігріть його своїм теплом

І кормить материнським молоком.

А потім є недоспані ночі

Коли від утоми злипаються очі.

І молитва тихесенько ллється до Бога,

Щоб зростить допоміг і минулася тривога.

І ось вже веде його мама в садочок

І сина звучить голосок , як срібний дзвіночок

І серце радіє , моя ти дитина,

І міцно мама за руку трима свого сина.

Зростає дитина любов’ю зігріта

Піклується мама, щоб  здорова була , і щоб сита

Аби не мала ні в чім не достатку

Готова віддати себе до остатку.

І ось вони вже дорослими стали син чи дочка,

І сиві вже скроні у мами, тремтить вже рука,

Надія у серці жевріє глибока,

Що не останеться вона одинока.

Що буде кому їй і дров нарубати,

Води принести і їсти подати,

Вона лиш тихенько склонить коліна,

Й молитиме Бога за дочку чи сина.

І слово Господнє говорить  до доньок й синів,

Щоб добре жилось вам, шануйте батьків

І будуть довгими ваші роки,

Ця заповідь дана вам на віки.

(Ольга Пучкова)