12 червня в міській ПШБ смт. Томашгород  відбулась чергова зустріч учасників літературної студії «Що є поезія - життя чи проза». На зустрічі були присутні бібліотекарі ПШБ та письменники, що проживають в смт. Томашгород: Тушич Володимир Миколайович, Шнайдер Валентина Михайлівна та Наталя Богуш. Також цього разу до студії завітали Близнюк Тетяна та Близнюк Наталія, учениці 8 класу, які пробують себе у написанні поезій.

    Зустріч як завжди була поділена на дві частини. В першій бібліотекарі розповіли присутнім про письменників України, що народилися в червні.

    Друга ж проходила в невимушеній, дружній атмосфері. Спочатку до слова було запрошено Валентину Михайлівну Шнайдер, вчителя світової літератури. Вона прочитала свої нові поезії, які присвятила природі рідного села, Більська Воля, Білому озеру та багато інших.

Моє Полісся

Мій край, моє Полісся золоте.

Земля, де журавлина і чорниця рясно так росте.

Багата вона ще й на надра земні.

Озолотились люди тут на бурштині.

Стоять вічнозелені сосни високі та стрункі.

Дуби красуються столітні мовчазні.

Берізки білокурі віти опустили,

А квіти запашні луги покрили.

Ліси поліські на гриби багаті.

Збирають вміло їх поліщуки завзяті.

Цей ліс не тільки нас чарує,

Але й плоди цілющі нам дарує.

Таку красу поліську треба зберегти.

Та скрізь її прославити,

Щоб край поліський завжди процвітав,

І ще прекраснішим він став.

Біле озеро

Озеро Біле – перлина Полісся.

Розкинулось воно  серед густого лісу.

Приваблює всіх давно

Чудовий краєвид, прозоре дно.

Кремезні сосни ростуть там навкруги

Зворушливі берізки схилились до води.

Вода ж у ньому кришталево чиста.

До того х ще вона й цілюща.

Багато риби в озері живе.

Маленька рибка зграйками снує.

Та водяться у ньому ще й вугри,

І дикі качки прилітають теж туди.

Про озеро легенда ходить вже давно.

Говорять, що колись стояло там село.

Та сталося чудо рокового дня,

Коли там провалилася земля.

Село раптово зникло вмить.

На тому місці озеро шумить.

Чи правда то була, чи ні,

Але казали люди так старі.

Те озеро тепер велике та чудове.

Милуються усі його красою.

Спекотним літом вабить всіх воно.

Джерельною водою славиться давно.

Тож там потрібно побувати,

Щоб всі змогли переконатись:

Гарнішого куточка на Поліссі не знайти.

І люди цю перлину повинні зберегти.

    Послухавши вірші своєї вчительки, Таня Близнюк поділилася своєю поезією, яку присвятила співаку Андрію Кузьменку (Скрябіну), який трагічно загинув цього року.

Завжди найкращих забирає небо,

Ми плачемо за ними, кричимо,

Що це не справедливо, так не треба!

Та тільки Богу все одно…

І він не виключення.

Він пішов від нас…

Такий правдивий, сильний, позитивний,

І звісно, сльози знову на очах

І губи пересохли без повітря.

Його пісні, ці щирі почуття,

І усмішка, і рідні його фрази.

І він ніколи не піде у небуття,

І ми ніколи не залишимо образу…

Він був настільки чесним до людей,

Таким привітним, добрим, щирим,

І мав він стільки в голові ідей,

Як зберегти країну нашу.

Чому ти рано так пішов від нас

Й покинув у таку складну годину.

Ми розуміємо, є в кожного свій час,

Але чому так швидко твій пролинув?

Т знай, що ми тебе ніколи не забудемо,

І лихом не пом’янемо ніколи.

І пам’ятатимуть тебе всі люди,

Як гордість української землі.

    А Володимир Тушич розвеселив всіх своїми гумористичними творами із нової збірки «Чудодійні ліки».

Чудодійні ліки

Що Петру я не робила:

І ліки давала,

Навіть Знахарка відома

На яйце качала.

А він п’є – не просихає,

Від того дурману.

Віддав розум чоловік

Пляшці і стакану.

Аж дивлюсь я телевізор,-

І чом не радіти!

А там радять трави з лісу

Від горілки пити.

І скажу вам : після них

Петра не впізнати.

Він мов бик біля корів

Вже став гарцювати.

Та і мовить, - ти прости

За все мене, Настя,

Я нарешті зрозумів

Не в горілці щастя!

Перевірка

На посту ДАЇ робота

Іде дуже жваво.

Тут сержант автомобілям

Козиряє браво.

Зупинив він водія

-Хукни в трубку, - каже.

-От ми зараз і побачим,

 Що вона покаже.

Водій хлопець був кмітливий:

Поклав гроші в папку.

І на цій він перевірці

Враз поставив крапку.

А сержант аж посміхнувся,

Й каблуком пристукнув:

-Можеш їхати спокійно,

Бо ти добре хукнув.

Біс в ребро

Я зустрів нарешті ту, яку шукав,

Про таку я мріяв і, бува, не спав.

Гарна й загадкова, не іде, а «пише».

Вітерець кофтиночку на грудях колише.

Де ж ти моя молодість, мій весняний день?!

Що? Помріяв трохи?..

Йди вже до бабусі тихо старий пень…

     Прозова лірика Наталії……    не залишила нікого байдужим, кожне слово проникало глибоко в душу. І проза і поезія в неї чутлива, ніжна, чарівна.

    Зустріч продовжилась обговорення почутих творів та розмовами про особисте.